Оберіть мову
Новини
Всі події
01 липня 2019
Вперше в Україні прозвучав Percussion Concerto
Жанр інструментального концерту – один з провідних у класичній музиці – широко відомий ще з епохи Бароко, однак, до ХХ століття композитори створювали інструментальні концерти переважно для струнних інструментів, духових, та клавіру з оркестром, ігноруючи надзвичайно багатий тембровий потенціал інструментів ударної групи, які довгий час не розглядались як самодостатні.
Проте, починаючи з ХХ століття, коли розпочався процес докорінного оновлення музичної мови, внаслідок перерозподілу уваги до виразових засобів музики, тембр та ритм прийшли на зміну мелодії та гармонії й стали домінуючими. З того часу композитори почали відкривати незрівнянне багатство можливостей перкусійних інструментів, надаючи їм все більшого значення в ансамблевих та оркестрових творах, та врешті визнали їх абсолютну самодостатність як сольних інструментів. Перші кроки в цьому напрямі здійснили такі відомі композитори-авангардисти, як Едґар Варез (перший твір виключно для ударних інструментів «Іонізація» був створений у 30-х рр. ХХ ст. для 41 ударного інструменту і двох сирен), Карлхайнц Штокгаузен (Zyklus для одного вконавця на ударних інструментах, 1959), Яніс Ксенакіс (Persephassa для 6 ударних, 1969 р., Psappha для ударних, 1975, Pleїades для 6 ударних, 1978, Idme B, 1985, Rebonds 1987-88 та ін.) та багато інших. З розвитком виконавської школи перкусіоністів та появою видатних виконавців репертуар для ударних інструментів почав стрімко поповнюватись новими композиціями створеними спеціально для них. Поступово твори для перкусії ставали вже не рідкісними експериментальними композиціями, а стверджувались у закріплених століттями композиторської та виконавської практики жанрах, зокрема у жанрі інструментального концерту.
З кінця 90-х років ХХ століття й до сьогодення величезна кількість провідних композиторів звертається до створення концертів для перкусії та оркестру, які користуються великою популярністю. Серед них: Джон Корильяно, Джеймс МакМіллан, Майкл Догерті, Ейноюгані Раутаваара, Калеві Ахо, Хелен Грім, Дженіфер Хігдон, Алан Хованес, Нед Рорем, Крістофер Роуз, Стівен Стакі, Чен Ї, Еммануель Сежурне, Авнер Дорман та багато інших.
На концерті Musical Bridges Крістоф Зітцен із New Era Orchestra на чолі із Тетяною Калініченко представили українській публіці один з найкращих зразків цього жанру – Концерт для перкусії ізраїльського композитора Авнера Дормана «Frozen in Time».
FROZEN IN TIME
Авнер Дорман про свій твір:
«Назва «Frozen in Time» («Застиглі у часі»), відсилає до уявних знімків геологічного розвитку Землі від доісторичних часів до сьогодення. Хоча ми не можемо бути певними, як саме Земля виглядала мільйони років тому, більшість вчених погоджуються з тим, що окремі континенти були єдиним мега-континентом (як і більшість згідні з тим, що людство походить із одного доісторичного чрева). Кожна частина зображає музику великого доісторичного континенту у певний момент часу:
І. Індоафрика: Частина відкривається грандіозним жестом, подібно лавині, що слідує за «застиглим часом». Основна тема першої частини базується на південно індійських ритмічних циклах (Tālas) та ладах. Діапазон теми поступово розширюється, подібно спіралі, що притаманно індійській імпровізації. Друга тема основана на внутрішньому ритмі Tāla, який також зустрічається у деяких традиціях західноафриканської музики. Коли перкусіоніст починає грати тему соло на маримбі та сенсеррос - клавіатурі ковбеллів (коров’ячих дзвоників), її звучання стає більш подібним до гамелану – музики Південно-східної Азії. Згодом соліст повертається до ударної установки та повертає музику до африканських витоків, вибудовуючи рух до екстатичної кульмінації. У цей момент виверження лавини повертається скоріше як сплеск емоцій, аніж як явище природи. Після короткої каденції, частина завершується фугою, яка підсумовує теми початкового розділу.
ІІ. Євразія: Друга частина – це дослідження найтемнішої сторони мега-континенту Євразії, де емоції глибокі, але стримані (в основному, частина пов’язана із традиціями центральної Європи та центральної та східної Азії). Ритм бас-барабану, що звучить на початку (запозичений із Сициліани) та витримані високі звуки струнних відокремлюють цю частину від зовнішніх з точки зору географії та клімату. Також, факт того, що соліст використовує тільки металеві інструменти в цій частині робить її холодною та більш нордичною за характером. Мелодичний матеріал цієї частини натхненний Сициліанами Моцарта, які з’являються у найбільш інтимних та рухливих частинах (Фортепіанному концерті К.488, Сонаті К.280, Рондо К.511 та в арії «Ach, ich Fühl’s»). Можна почути, як під поверхнею протягом частини назріває війна, хоча вона спалахує лише ненадовго у звучанні дзвонів та модусів, які вторгаються в інтроспективний настрій Сициліани. Частина завершується довгою медитацією на початкову тему – з багатьма моментами застиглими у часі.
ІІІ. Америки: Фінальна частина – це знімок теперішнього (Америки, насправді, й досі – один континент). Більш того, змішання культур є основою сучасної Америки. Фінал за структурою побудований як рондо. Рефрен репрезентує мейнстрімні американські стилі (Бродвей у першому проведенні, американський симфонічний стиль – у другому, Mellow Jazz (солодкий джаз) – у третьому, та ґранж – Seattle Style Rock (сіетлівський стиль року) – у фінальному проведенні. У розділах епізодів досліджуються інші звучання Америк: танґо, афро-кубинський джаз, свінґ, та мінімалізм. Оскільки американська музика за своєю природою – інклюзивна, заключна частина включає в себе репризу африканської, європейської та азіатської музики, зв’язуючи частини у ціле.»
Коментарі композитора взяті із сайту "Music Sales Classicals": http://www.musicsalesclassical.com/composer/work/36023
Жанр інструментального концерту – один з провідних у класичній музиці – широко відомий ще з епохи Бароко, однак, до ХХ століття композитори створювали інструментальні концерти переважно для струнних інструментів, духових, та клавіру з оркестром, ігноруючи надзвичайно багатий тембровий потенціал інструментів ударної групи, які довгий час не розглядались як самодостатні.
Проте, починаючи з ХХ століття, коли розпочався процес докорінного оновлення музичної мови, внаслідок перерозподілу уваги до виразових засобів музики, тембр та ритм прийшли на зміну мелодії та гармонії й стали домінуючими. З того часу композитори почали відкривати незрівнянне багатство можливостей перкусійних інструментів, надаючи їм все більшого значення в ансамблевих та оркестрових творах, та врешті визнали їх абсолютну самодостатність як сольних інструментів. Перші кроки в цьому напрямі здійснили такі відомі композитори-авангардисти, як Едґар Варез (перший твір виключно для ударних інструментів «Іонізація» був створений у 30-х рр. ХХ ст. для 41 ударного інструменту і двох сирен), Карлхайнц Штокгаузен (Zyklus для одного вконавця на ударних інструментах, 1959), Яніс Ксенакіс (Persephassa для 6 ударних, 1969 р., Psappha для ударних, 1975, Pleїades для 6 ударних, 1978, Idme B, 1985, Rebonds 1987-88 та ін.) та багато інших. З розвитком виконавської школи перкусіоністів та появою видатних виконавців репертуар для ударних інструментів почав стрімко поповнюватись новими композиціями створеними спеціально для них. Поступово твори для перкусії ставали вже не рідкісними експериментальними композиціями, а стверджувались у закріплених століттями композиторської та виконавської практики жанрах, зокрема у жанрі інструментального концерту.
З кінця 90-х років ХХ століття й до сьогодення величезна кількість провідних композиторів звертається до створення концертів для перкусії та оркестру, які користуються великою популярністю. Серед них: Джон Корильяно, Джеймс МакМіллан, Майкл Догерті, Ейноюгані Раутаваара, Калеві Ахо, Хелен Грім, Дженіфер Хігдон, Алан Хованес, Нед Рорем, Крістофер Роуз, Стівен Стакі, Чен Ї, Еммануель Сежурне, Авнер Дорман та багато інших.
На концерті Musical Bridges Крістоф Зітцен із New Era Orchestra на чолі із Тетяною Калініченко представили українській публіці один з найкращих зразків цього жанру – Концерт для перкусії ізраїльського композитора Авнера Дормана «Frozen in Time».
FROZEN IN TIME
Авнер Дорман про свій твір:
«Назва «Frozen in Time» («Застиглі у часі»), відсилає до уявних знімків геологічного розвитку Землі від доісторичних часів до сьогодення. Хоча ми не можемо бути певними, як саме Земля виглядала мільйони років тому, більшість вчених погоджуються з тим, що окремі континенти були єдиним мега-континентом (як і більшість згідні з тим, що людство походить із одного доісторичного чрева). Кожна частина зображає музику великого доісторичного континенту у певний момент часу:
І. Індоафрика: Частина відкривається грандіозним жестом, подібно лавині, що слідує за «застиглим часом». Основна тема першої частини базується на південно індійських ритмічних циклах (Tālas) та ладах. Діапазон теми поступово розширюється, подібно спіралі, що притаманно індійській імпровізації. Друга тема основана на внутрішньому ритмі Tāla, який також зустрічається у деяких традиціях західноафриканської музики. Коли перкусіоніст починає грати тему соло на маримбі та сенсеррос - клавіатурі ковбеллів (коров’ячих дзвоників), її звучання стає більш подібним до гамелану – музики Південно-східної Азії. Згодом соліст повертається до ударної установки та повертає музику до африканських витоків, вибудовуючи рух до екстатичної кульмінації. У цей момент виверження лавини повертається скоріше як сплеск емоцій, аніж як явище природи. Після короткої каденції, частина завершується фугою, яка підсумовує теми початкового розділу.
ІІ. Євразія: Друга частина – це дослідження найтемнішої сторони мега-континенту Євразії, де емоції глибокі, але стримані (в основному, частина пов’язана із традиціями центральної Європи та центральної та східної Азії). Ритм бас-барабану, що звучить на початку (запозичений із Сициліани) та витримані високі звуки струнних відокремлюють цю частину від зовнішніх з точки зору географії та клімату. Також, факт того, що соліст використовує тільки металеві інструменти в цій частині робить її холодною та більш нордичною за характером. Мелодичний матеріал цієї частини натхненний Сициліанами Моцарта, які з’являються у найбільш інтимних та рухливих частинах (Фортепіанному концерті К.488, Сонаті К.280, Рондо К.511 та в арії «Ach, ich Fühl’s»). Можна почути, як під поверхнею протягом частини назріває війна, хоча вона спалахує лише ненадовго у звучанні дзвонів та модусів, які вторгаються в інтроспективний настрій Сициліани. Частина завершується довгою медитацією на початкову тему – з багатьма моментами застиглими у часі.
ІІІ. Америки: Фінальна частина – це знімок теперішнього (Америки, насправді, й досі – один континент). Більш того, змішання культур є основою сучасної Америки. Фінал за структурою побудований як рондо. Рефрен репрезентує мейнстрімні американські стилі (Бродвей у першому проведенні, американський симфонічний стиль – у другому, Mellow Jazz (солодкий джаз) – у третьому, та ґранж – Seattle Style Rock (сіетлівський стиль року) – у фінальному проведенні. У розділах епізодів досліджуються інші звучання Америк: танґо, афро-кубинський джаз, свінґ, та мінімалізм. Оскільки американська музика за своєю природою – інклюзивна, заключна частина включає в себе репризу африканської, європейської та азіатської музики, зв’язуючи частини у ціле.»
Коментарі композитора взяті із сайту "Music Sales Classicals": http://www.musicsalesclassical.com/composer/work/36023